Держава призначає родичів

Соціальний працівник виконує роль родича від держави.

МИКОЛІ Петровичу Міняйлу 57 років. За плечима чоловіка 30 років педагогічного стажу. Свого часу він закінчив фізико-математичний факультет освітянського вузу і заочно — факультет фізичного виховання. По вислузі років став пенсіонером та, маючи непосидючу натуру, з головою поринув у НОВУ сферу діяльності.

Соціальний працівник виконує роль родича від держави.

МИКОЛІ Петровичу Міняйлу 57 років. За плечима чоловіка 30 років педагогічного стажу. Свого часу він закінчив фізико-математичний факультет освітянського вузу і заочно — факультет фізичного виховання. По вислузі років став пенсіонером та, маючи непосидючу натуру, з головою поринув у НОВУ сферу діяльності.

Роботу фахівця із соціальної служби в Іванівці та Волоховому Яру ми вирішили показати через призму щоденника, який Микола Петрович почав вести з вересня минулого року.

Жовтень-листопад. 2012 рік. Перша сім\’я, куди завітав, багатодітна родина, яку добре знав ще з часів вчителювання. Батьки, виховуючи п\’ятьох дітей до 12 років, ведуть кочовий спосіб життя. Начебто і не цигани, а постійного місця проживання не мають. Згодом сільська рада надала сімейству комунальну квартиру з умовою, що господарі самі доведуть її до ладу. Та квартиронаймачі палець об палець не вдарили.

 

Одного осіннього дня я мав серйозну розмову з батьком багатодітної родини і побачив в його очах бажання покласти край напівжебрацькому існуванню. Наступним моїм кроком було звернення до інвестора Олександра Зачепило. Олександр Васильович увійшов у скрутне становище сім\’ї і надав їй в розстрочку чималу суму грошей, яких вистачило і на виготовлення проекту індивідуального опалення, і на його обладнання та монтаж. Провели ремонт у помешканні.

 

Та по-справжньому я порадів за своїх підопічних, коли на вікнах у них з\’явилися штори і гардини, яких тут зроду не було. Добросовісно працюючи охоронцем у місцевому сільгосппідприємстві, голова династії фактично виплатив позику.

Грудень. 2012 рік. Порахував сім\’ї з дітьми та громадян похилого віку, у яких відсутнє газове опалення. Є такі родини не лише в Петрівському та Студенку, а й в Іванівці. Зібрав 12 заяв, з ними звернувся до народного депутата України Дмитра Шенцева з проханням допомогти односельцям. Ланцюжок «людина — соц-фахівець — депутат» спрацював, і кожна з 12 сімей, у тому числі і люди похилого віку, отримали по 4 складометри дубових дров.

Січень. 2013 рік. Рік почався незвичайно: кілька днів довелося працювати… витівником. Але все по порядку. Підійшов до керуючого Іванівським відділком Никоненка з пропозицією поздоровити сільських працівників та їх дітей з новорічними та різдвяними святами. Керівник пішов назустріч, так само як і приватні підприємці, які тримають на селі торгові точки.

 

Від кожного з чотирьох спонсорів отримав по 20-40 пачок морозива, чимало мандарин та цукерок. Написав сценарій святкової програми, взяв гармоніку і з чотирма Снігуроньками-помічницями попрямував сільськими вулицями та провулками виконувати місію Діда Мороза. Було весело і цікаво. Пісні, віршики, жарти створили казкову ауру зимових свят. Виконував і персональні замовлення батьків на музичні привітання їх синів та доньок. Загалом ми об\’їхали 46 дворів, поздоровили 81 дитину, завітали на МГФ, тік, у майстерню та контору господарства.

Лютий. 2013 рік. Одне з головних завдань фахівця із соціальної роботи — соціальний супровід найуразливіших верств населення на території. Моїми підопічними є діти, позбавлені батьківського піклування, багатодітні родини, матері, що без чоловіків виховують дітей, сім\’ї, де хтось із дітей або батьків мають інвалідність. Кордон мого «поля битви» за благополуччя і щастя сільських громадян проходить через 22 родини. У 8-ми з них вдалося усунути больові точки, у 14-ти — робота ведеться.

В роботі фахівця із соціальної служби є речі і вкрай неприємні — це проблема насильства в сім\’ях. Родинні сварки із застосуванням сили трапляються нерідко, і доводиться застосовувати набутий педагогічний досвід, знання з психології, щоб якось «погасити» назріваючий конфлікт, не дати скоїтися біді. В 20-х числах стався випадок, згадувати про який моторошно.

 

Багатодітна мати проживала зі співмешканцем на його території. Той почав знущатися над нею і малечею. Жінка звернулася до сільського голови і попрохала квартиру, куди можна було б з\’їхати від тирана. Житло таке вона отримала, та тортури з боку коханця не припинилися: на другий день він через вікно вдерся до колишньої знайомої і накинувся на неї з погрозами.

 

В нагоді став мобільний телефон, з якого страждальниця подзвонила подрузі. Та викликала міліцію і набрала мій номер. Із сільським головою примчались туди, де вже зчинилася бійка. Діти, як це буває в подібних випадках, заховалися під ковдру і несамовито плакали. Довелося заломити руки кривднику і виволокти його на вулицю. Для проведення профілактичної роботи приїхали дільничний і представник кримінальної служби.

А от історія 15-річної дівчинки. Мама її померла, батько засуджений, опікуном є бабуся, яку школярка чомусь не розуміла і порадами якої нехтувала. Йти на контакт з учителями й однокласниками категорично не бажала. І я порадив підлітку йти навчатися до одного з закладів Харкова, щоб і професію набула, і швидше адаптувалася до соціуму. Старшокласниця вступає до технічного ліцею № 30 від заводу «Світло шахтаря», з директором якого я почав підтримувати тісний зв\’язок.

 

Та через деякий час він зателефонував, мовляв, кого ви нам прислали, в навчанні не встигає, має багато пропусків, поведінка незадовільна, одне слово, вважайте, що вона відрахована.

 

Можна було б махнути рукою на подальшу долю дівчини, адже все, що залежало від мене, я зробив. Та, згадавши одну з головних настанов директора Чугуївського РЦСССДМ Інни Рябініної — битися до кінця, поїхав до ліцею. А перед цим потривожив рідню учениці — сестер, бабусю: давайте діяти разом! Домігся скликати при директорові закладу термінову нараду, на якій ліцейський статус дівча було поновлено…

Підготував Сергій ЯКОВЕНКО

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *