НЕТЛІННА ПАМ\’ЯТЬ
4 ЛЮТОГО ВИПОВНЮЄТЬСЯ 70 РОКІВ З ДНЯ ВИЗВОЛЕННЯ СЕЛА ЮРЧЕНКОВОГО ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

НЕТЛІННА ПАМ\’ЯТЬ

4 ЛЮТОГО ВИПОВНЮЄТЬСЯ 70 РОКІВ З ДНЯ ВИЗВОЛЕННЯ СЕЛА ЮРЧЕНКОВОГО ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

КОЛИ почалася Велика Вітчизняна війна, дорослі чоловіки Юр-ченковош пішли захищати рідну землю від німецьких окупантів. Жінки і діти допомагали розбирати дерев\’яні споруди на будівельні матеріали для укріплення передових позицій. Бліндажі й укриття були побудовані вище за вулицю Молочна в колгоспі «12-й з\’їзд» (ніші вулиця названа ім\’ям Героя Радянського Союзу Корнейко). У бліндажах розташувалися три артилерійські батареї, які обстрілювали німців у Печенігах. У відповідь окупанти відкривали вогонь далекобійними гранатами по церкві та школі.

З осені 1941 року по червень 1942-го через Юрченкове проходила перша лінія оборони Червоної Армії. Запеклі бої велися поблизу Сіверського Дінця. Тут, на низинному, відкритому березі полягло багато наших односельчан, яким ледве виповнилося 18-19 років.

Від навчального закладу у бік села Журавка по рівному колгоспному полю протягнулася злітна смуга. Щодня прилітав літак і привозив поранених. У підвалі школи зберігалися медикаменти, які використовували для операцій і ампутацій кінцівок тіла. Нижню школу німці пристосували під склад, який повністю засипали зерном пшениці, просом, ячменем, насінням соняшнику. На третій день після того, як село окупували, мирне населення вигнали працювати в поле під наглядом поліцая.

На той час старостою був колишній голова колгоспу Василь Фесун. Він активно допомагав партизанському загону селища Печеніги. За це фашисти забрали чоловіка та подальша його доля невідома. У 1942-1943 роках старостою призначили Івана Челом-битька, який допоміг мирному населенню уникнути насильницького вивозу для робіт у Німеччину.

В день відправлення Челомбитько симулював пожежу і складені списки молоді згоріли. На створення нового документа часу не було, оскільки село почали бомбити літаки. Тож старосту ледве не розстріляли. Вступився німецький комендант. Не дивлячись на те, що до Німеччини з села не було вивезено нікого, жителі відбували різноманітні обов\’язкові трудові повинності — ремонтували шляхи, мости.

Взимку 1943-го, після контрнаступу радянських військ, багато німців втекло з села. Залишилися поліцаї і вартові, які охороняли зерно для вивозу до Німеччини. На даху нижньої школи німці обладнали наглядовий пункт. В обід 3 лютого вартові, побачивши, що з боку Великих Хуторів на двох конях
 Сьогодні в Юрченковому проживають троє інвалідів Великої Вітчизняної війни — Михайло Гнатович Корнейко, Іван Іванович Челомбитько, Катерина Костянтинівна Балабай.

Учасник бойових дій — Віктор Овсійович Байбак і ветерани війни фронтового тилу — Марія Іванівна Місюра, Марія Олексіївна Челомбитько, Віра Данилівна Бражник, Євдокія Максимівна Антоненко, Олександра Пантелеївна Білокінь, Іван Петрович Бражник, Наталія Гаврилівна Бражник, Марія Андріївна Вербовікова, Григорій Іванович Данець, Ольга Іванівна Запорізька, Василь Олексійович Запорізький, Олександра Лук\’янівна Катречко, Ніна Федотівна Кобиляцька, Наталія Прокопівна Катречко, Ганна Олексіївна Катречко, Олександра Гаврилівна Курило, Фріда Андріївна Лунгрін, Петро Олексійович Петровський, Ганна Григорівна Стаднік, Клавдія Гаврилівна Філіпова, Антоніна Акимівна Штих, Харитина Миколаївна Юрченко.
скаче розвідка, запалили зерно. Населення збіглося гасити його, а до вечора зерно розібрали по хатах. Німецьку охорону наздогнали під Лебежим, де і розстріляли.

4 лютого 1943 року о 10 годині ранку 184-а стрілецька дивізія під командуванням Павла Галуза (дивізія входила до складу Воронезького фронту, командуючий генерал полковник Пилип Голиков) звільнила Юрченкове від фашистських загарбників.

У лютому і березні 1943 року в нашому селі для дислокації військ стояв полк гвардії полковника Кіндрата Білютіна. Мешкав він у Галини Гужви та запам\’ятався селянам як простий і скромний чоловік. Для відродження господарства артілі він залишив 16 коней.

У березневих боях за Харків у селі Таранівка Зміївського району гвардійці-широнінці у нерівному бою знищили 30 фашистських танків, самохідних установок, бронемашин і до сотні гітлерівців. Вісімнадцять з двадцяти п\’яти радянських воїнів загинули, але ніхто не відступив ні на крок. Взвод входив до складу 78-го стрілецького полку 25-ї Гвардійської дивізії, яким командував Кіндрат Білютін. 25 гвардійців-широнінців удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, в тому числі і гвардії-полковник Кіндрат Васильович. Одного сонячного весняного дня в Юрченко-вому йому вручили Зірку Героя.

Після війни додому повернулося тільки 80 односельчан. Бухгалтер колгоспу імені Калініна Дмитро Корнейко від імені односельців написав листа в газету «Комсомольська правда», де цікавився подальшою долею Героя Радянського Союзу Кіндрата Білютіна. І скільки було радості, коли на запит прийшов лист від самого Кіндрата Васильовича, який мешкав у Москві. Так через багато років зав\’язалося листування між учнями Юрченківської середньої школи і полковником у відставці Білютіним.

Багато часу я працювала над Книгами Пам\’яті України Харківської області (Т. 13,15,16). Мною були складені поіменні списки полеглих захисників Батьківщини села Юрченкове у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., мобілізованих Чугуївським райвійськкоматом. З даних томів з\’ясувала, по-перше, що прізвища 131 односельця не нанесені на меморіальну дошку біля пам\’ятника радянському воїну в парку Слави, по-друге, прізвища 150 односельців не занесені до Книги Пам\’яті України. Вищевказані списки надані сільському голові Миколі Петлі для встановлення меморіальної дошки і вшанування пам\’яті загиблих односельців.

Шановні односельці, інваліди і ветерани війни! Бажаю вам мира і спокою, достатку і душевної рівноваги, міцного здоров\’я і любові, щастя та успіхів на благо нашої Батьківщини!

Ірина ОЛІЙНИК, завідуюча Юрченківською бібліотекою-філією